МЕДІАДИДАКТИКА
Суспільству потрібні медіакомпетентні фахівці, які могли б йти в ногу з темпами технічного розвитку та соціальних змін, за допомогою новітніх медіа відстежувати старіння знань у зв'язку зі зміною наукових та соціальних парадигм, збагачувати себе актуальною інформацією і знаннями за допомогою засобів медіаосвіти . Медіадидактика, її складники орієнтують на продуктивні форми навчання, котрі розвивають індивідуальність особистості, самостійність мислення, стимулюють творчі здібності через безпосереднє залучення до творчої діяльності, сприйняття і засвоєння знань про медіакультуру.
Медіадидактика – це спеціалізований розділ загальної дидактики, який розвивався паралельно з оновленням технічних засобів в освіті та розвитком медіа взагалі. Сьогодні вона займається методичними аспектами застосування мультимедійних засобів та інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі.
Медіадидактика вивчає можливості застосування медіа як допоміжного засобу для підвищення ефективності уроку, а також роль медіазасобів у конструюванні процесів навчання.
Медіа - (англ. media — засоби, способи) — це канали та інструменти; їх використовують, щоб зберігати, передавати й подавати інформацію або дані. Медіа часто згадується як синонім до масс-медіа або новинних медіа, але в ширшому користуванні вони означають єдине середовище; його використовують, щоб передавати будь-які дані в яких-будь цілях (Інтернет-словник Вікіпедія).
Вчені наголошують: саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу, право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, можливість висловлювати свої погляди з приводу тих або інших подій, передавати інформацію і, що більш важливо, знання іншим людям.
Частиною основних прав кожного громадянина будь-якої країни світу на вільне самовираження й права на інформацію, інструментом підтримки демократії є медіаосвіта, що в останні роки привертає все більше уваги провідних міжнародних організацій та освітянської громадськості.
Саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям. Масова медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку і саморозвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, розвитку творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки. Один із провідних російських теоретиків у галузі медіаосвіти О.В.Федоров зазначає, що набута в процесі медіаосвіти медіаграмотність / медіакомпетентність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає їй краще зрозуміти мову медіакультури
Сучасні канали поширення інформації дослідники поділяють на кілька груп: візуальні (друковані видання), аудіальні (радіоканали), аудіовізуальні (телебачення), змішані (мережеві) - й виділяють такі функції засобів масової інформації: інформаційну, впливу, коментарійно-оцінювальну, пізнавально-просвітницьку та гедоністичну (розважальну, що викликає позитивні емоції, почуття задоволеності)
Медіаосвіта послуговується різними комунікативними мережами, тому й спроможна задовольнити інтелектуальні й професійні потреби особистості повною мірою. Наразі ми виділяємо три вектори розвитку медіаосвіти: - професійно медіаорієнтований, медіапедагогічний та медіапсихологічний.
Дослідниками (С.Пензін, 1987; Г.Онкович, 1988, 1995, Ю.Усов, 1989; О.Федоров, 2001; 2010; Р.Хилько, 2001; Баранов, 2002; А.Короченський, 2003, І.Чемерис, 2008, Н.Духаніна, 2011 та ін.) визначено такі основні напрямки медіаосвіти:
1) Медіаосвіта майбутніх професіоналів - журналістів (преса, радіо, телебачення, Інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін..
2) Медіаосвіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, в системі підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів і шкіл, на курсах з медіа культури.
3) Медіаосвіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються в звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вишах, яка, в свою чергу, може бути інтегрованою з традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою тощо.
4)Медіаосвіта в установах додаткової освіти та центрах дозвілля (будинках культури, осередках позашкільної роботи, естетичного та художнього виховання, в клубах за місцем проживання тощо).
5) Дистанційна медіаосвіта школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, системи Інтернет.
6) Медіасамоосвіта.
Вважаємо нині за доцільне виокремлення 7) - медіаосвіту у вищій школі, оскільки вбачаємо її одним із резервів підвищення рівня фахової підготовки майбутніх спеціалістів, котрі не тільки послуговуватимуться набутими знаннями на студентській лаві, а й підтримуватимуть засобами медіа власний професійний рівень упродовж життя.
Таким чином, медіадидактика відкриває нові перспективи і для вчителів, і для школярів. Вона робить можливим те, що ще 10-15 років тому вважалося нездійсненною мрією.
Саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям. Масова медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку і саморозвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, розвитку творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки. Один із провідних російських теоретиків у галузі медіаосвіти О.В.Федоров зазначає, що набута в процесі медіаосвіти медіаграмотність / медіакомпетентність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає їй краще зрозуміти мову медіакультури
Сучасні канали поширення інформації дослідники поділяють на кілька груп: візуальні (друковані видання), аудіальні (радіоканали), аудіовізуальні (телебачення), змішані (мережеві) - й виділяють такі функції засобів масової інформації: інформаційну, впливу, коментарійно-оцінювальну, пізнавально-просвітницьку та гедоністичну (розважальну, що викликає позитивні емоції, почуття задоволеності)
Медіаосвіта послуговується різними комунікативними мережами, тому й спроможна задовольнити інтелектуальні й професійні потреби особистості повною мірою. Наразі ми виділяємо три вектори розвитку медіаосвіти: - професійно медіаорієнтований, медіапедагогічний та медіапсихологічний.
Дослідниками (С.Пензін, 1987; Г.Онкович, 1988, 1995, Ю.Усов, 1989; О.Федоров, 2001; 2010; Р.Хилько, 2001; Баранов, 2002; А.Короченський, 2003, І.Чемерис, 2008, Н.Духаніна, 2011 та ін.) визначено такі основні напрямки медіаосвіти:
1) Медіаосвіта майбутніх професіоналів - журналістів (преса, радіо, телебачення, Інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін..
2) Медіаосвіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, в системі підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів і шкіл, на курсах з медіа культури.
3) Медіаосвіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються в звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вишах, яка, в свою чергу, може бути інтегрованою з традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою тощо.
4)Медіаосвіта в установах додаткової освіти та центрах дозвілля (будинках культури, осередках позашкільної роботи, естетичного та художнього виховання, в клубах за місцем проживання тощо).
5) Дистанційна медіаосвіта школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, системи Інтернет.
6) Медіасамоосвіта.
Вважаємо нині за доцільне виокремлення 7) - медіаосвіту у вищій школі, оскільки вбачаємо її одним із резервів підвищення рівня фахової підготовки майбутніх спеціалістів, котрі не тільки послуговуватимуться набутими знаннями на студентській лаві, а й підтримуватимуть засобами медіа власний професійний рівень упродовж життя.
Таким чином, медіадидактика відкриває нові перспективи і для вчителів, і для школярів. Вона робить можливим те, що ще 10-15 років тому вважалося нездійсненною мрією.
Немає коментарів:
Дописати коментар